Визначні події і видатні діячі (листопад 2011 р.)

Визначні події

9 листопада – день української писемності та мови 

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу. Його багата скарбниця, в яку народ складає і своє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

(П.Мирний)

В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови".

В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.

Це робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем.

Віхами історичного розвитку культури освіти книжкової справи в Україні безумовно є видатні пам'ятки українського народу, такі як "Реймське" Євангеліє, вивезене до Франції дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анною, "Остромирове Євагіліє", що вважається найдавнішньою і точно датованою пам'яткою рукописного мистецтва, "Київський Псалтир".

Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

 

14 листопада – Всесвітній день боротьби із захворюванням на діабет

Цей день, заснований Міжнародною федерацією діабету і Всесвітньою організацією охорони здоров'я, відзначається 14 листопада, в день народження канадського хірурга Фредеріка Бантинга, який, разом з Чарлзом Бестом, зіграв вирішальну роль у відкритті в 1922 році інсуліну - ліків, що рятують життя людям, хворим діабетом.

До історії:

У 1921 році Фредерік Бантинг і Чарлз Бест на кафедрі професора Джона Маклеода виділили інсулін з підшлункової залози теляти. Введення препарату панкреатэктомированной собаці з клінічними проявами цукрового діабету привело до нормалізації концентрації глюкози в крові. Надалі Маклеод використовував усі можливості своєї кафедри, щоб добитися отримання і очищення великих кількостей інсуліну. Коли для цього знадобилася допомога біохіміка Джеймса Коллипа, той був підключений до роботи. У січні 1922 року в дитячій лікарні міста Торонто було уперше проведено успішне лікування інсуліном 14-річного хлопчика, впродовж двох років що страждав важкою формою цукрового діабету. У 1923 році Джон Маклеод і Фредерік Бантинг отримали Нобелівську премію світу в області медицини за відкриття інсуліну. 

Метою Всесвітнього дня боротьби проти діабету є підвищення глобальної обізнаності про діабет - про зростаючі показники захворюваності у всьому світі і про те, як можна запобігти розвитку цієї хвороби у багатьох випадках.

За оцінками ВООЗ, нині у світі на це захворювання страждає близько чверті мільярда чоловік. При цьому фахівці вважають, що без належних втручань до 2030 року це число, ймовірно, більш ніж подвоїться.

Поширеність цукрового діабету в Україні також набуває загрозливих масштабів. Згідно з офіційною статистикою МОЗ України, на 1 січня 2011 р. в країні було зареєстровано 1 183 011 хворих (2,4% населення), що страждають цукровим діабетом. З них 107 000 випадків було виявлено впродовж останнього року. Такій ситуації сприяє не лише генетична складова, але і нездоровий спосіб життя - мала фізична активність, надмірна вага, паління, хронічний стрес.

На сьогодні інновацій в лікуванні цукрового діабету у світі немає. Це захворювання лікується традиційно цукрознижувальними лікарськими препаратами і інсуліном, а також дієтою - яка при легкій формі захворювання може бути монотерапією в досягненні компенсованого діабету.

На жаль, діабет вилікувати не можна, але, при своєчасній діагностиці, його можна попередити. Профілактика і рання діагностика захворювання - одне з найважливіших завдань сучасної медицини. За умови досягнення стійкої компенсації, люди з діабетом можуть вести активний спосіб життя, не підпорядковувавши своє життя перебігу хвороби.

 

16 листопада – Міжнародний день толерантності

16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності, що урочисто був проголошений «Декларацією принципів толерантності», затвердженою 1995 року на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. У Декларації зазначено: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру».

Толерантність – це привілей сильних і розумних, які не сумніваються у своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок та позицій, які не боятися загубити власну індивідуальність, і які вміють поважити інших.

У Міжнародний день толерантності підтверджується ідея про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і варто прагнути до побудови такого суспільства, в житті якого укорінився цей основний ідеал.

 

17 листопада – Міжнародний день студента

17 листопада має особливе значення для студентів всього світу, адже це - Міжнародний день студента. Це свято зближує та об'єднує молодих людей усього світу, бо це, насамперед, день студентської солідарності, що не має меж та кордонів.

Студенти завжди були найбільш волелюбною, незалежною та свободомислячою частиною суспільства, і ідея власного свята завжди будоражила їхні молоді душі. Ідея створення міжнародного об'єднання студентської молоді зародилася в Європі наприкінці XIX століття. У 1893 році в Женеві був скликаний Міжнародний конгрес студентів-соціалістів, що прийняв рішення: установити і розвивати зв'язки між студентами різних країн. Істотний вплив на розвиток студентського руху зробили трагічні події осені 1939 року в Чехословаччині. Тоді 17 листопада тисячі студентів міста Праги та їхніх викладачів заповнили вулиці міста, протестуючи проти гітлерівської окупації, але вони були арештовані німецько-фашистською владою і розстріляні, або відправлені в концтабори. Міжнародний день студентів був заснований у 1941 році в Лондоні на світлу пам’ять загиблих студентів Чехословаччини.

Сьогодні День студента є символічним об'єднанням студентів усіх факультетів і всіх навчальних закладів. Студенти в цей День традиційно веселяться на повну силу, забувши про майбутню сесію, заліки і "хвости". Без уваги не залишаються ні клуби, ні дискотеки, ні навіть посиденьки в гуртожитку. В цей день бажаємо студентам здоров'я і бадьорості, щастя й успіхів у всіх їхніх починаннях!

Від сесії до сесії

Живуть студенти весело,

А сесія - всього два рази в рік.

Студентом бути -

Знання здобути,

Усе узнати,

Як вчили мати.

Гризіть науки

Граніт нелегкий,

Без втоми й муки,

Бажаєм злету.

 

17 листопада - Міжнародний день філософії

Свято, яке відзначається в третій четвер листопада, починаючи з 2002 року, за регламентом ЮНЕСКО.

З 2005 р. цей захід перейменовано на «Всесвітній день філософії». Цей день відзначається більш ніж у 70-ти країнах-членах ЮНЕСКО по всьому світу. В Україні він відзначається з 2006 року, коли вперше 16 листопада у Київському університеті був проведений міжнародний науковий симпозіум присвячений цьому дню.

Головна мета – зробити філософію ближчою кожному: академіку, студенту та широкій аудиторії, усім, хто цікавиться такою діяльністю, яка відкриває нові можливості та простори для філософських розмислів, критичного мислення та дискусії.

Також суть святкування вбачається в тому, щоб знайти спільну платформу обговорення глобальних соціо-культурних перетворень, що відбуваються в наш час, прилучити людей до філософської спадщини, привідкрити сферу повсякденного мислення для нових ідей і стимулювати публічні дебати мислителів і громадянського суспільства щодо викликів, які встають перед соціумом сьогодні.

Цього дня проводяться різноманітні регіональні філософські конференції та засідання, круглі столи, філософські кав’ярні, зустрічі з видатними діячами, виставки книжок, які стосуються актуальних філософських проблематик тощо.

 

17 листопада - Міжнародний день відмови від куріння

Кожен третій четвер листопада щорічно в більшості країн світу відзначається Міжнародний день відмови від куріння. Він був встановлений Американським онкологічним товариством в 1977 році.

За даними ВООЗ:

у світі 90% смертей від раку легенів,

75% - від хронічного бронхіту і

25% - від ішемічної хвороби серця обумовлені палінням;

кожні десять секунд на планеті вмирає один запеклий курець (до 2020 року цей рівень може підвищитися до однієї людини за три секунди).

Куріння і викликані ним захворювання щорічно стають причиною смерті багатьох громадян нашої країни.

Мета Міжнародного дня відмови від паління – сприяти зниженню поширеності тютюнової залежності, залучення до боротьби проти паління всіх верств населення і лікарів усіх спеціальностей, профілактика тютюнопаління й інформування суспільства про згубний вплив тютюну на здоров’я.

Слід зазначити, що за доброї поінформованості про шкоду тютюнопаління для здоров’я, не багато городян прагнуть позбавитися від нікотинової залежності. Або людина не усвідомлює всієї тяжкості наслідків вживання тютюну для свого здоров’я, або вважає, що хвороба її не торкнеться, або звичка палити настільки сильна, що немає можливості від неї відмовитися.

 

26 листопада – День пам’яті жертв голодомору

26 листопада 1998 року відповідно до Указу Президента України (N1310/98 від 26 листопада) вперше на державному рівні було вшановано пам'ять жертв голодомору. В Указі зазначено: "На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України постановляю: встановити в Україні День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій, який відзначати щорічно в четверту суботу листопада". Голод 1932-1933 років у сільських районах СРСР, зокрема України, організований керівництвом тоталітарної держави, викликав масову загибель сільського населення України і півдня Росії, переважну більшість якого становили українці. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні важко. Між істориками тривають дискусії: скільки саме людей загинуло. Але так чи інакше йдеться про мільйони безвинних жертв. За даними вчених, найбільше постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі - у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. У деяких дослідженнях автори (Джеймс Мейс, Роберт Конквест та інші) довели, що Голодомор в Україні відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. Голодомор як геноцид українського народу сталінським режимом у 1932-1933 роках офіційно визнали уряди України, Австралії, Угорщини, Ватикану, Литви, Естонії, Італії, Аргентини, Канади, Грузії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Іспанії, Перу, Чехії та Колумбії. Протягом усієї історії радянської України від штучних голодів і репресій, метою яких було зламання національного руху, загинуло, за різними оцінками, 10-20 мільйонів людей.

 

Видатні діячі

11 листопада – 190 р. від дня народження Ф.М. Достоєвського

 

Достоевский Федор Михайлович (1821 - 1881), русский писатель, член-корреспондент Петербургской АН (1877). В повестях "Бедные люди" (1846), "Белые ночи" (1848), "Неточка Незванова" (1849, не окончена) и др. описал страдания "маленького" человека как трагедию социальную. В повести "Двойник" (1846) дал психологический анализ расколотого сознания. Участник кружка М. В. Петрашевского, Достоевский в 1849 был арестован и приговорен к смертной казни, замененной каторгой (1850-54) с последующей службой рядовым.

В 1859 возвратился в Санкт-Петербург. "Записки из Мертвого дома" (1861-1862) -- о трагических судьбах и достоинстве человека на каторге. Вместе с братом М. М. Достоевским издавал "почвеннические" журналы “Время” (1861-1863) и "Эпоха" (1864-1865). В романах "Преступление и наказание" (1866), "Идиот" (1868), "Бесы" (1871-1872), "Подросток" (1875), "Братья Карамазовы" (1879-1880) и др. -- философское осмысление социального и духовного кризиса России, диалогическое столкновение самобытных личностей, страстные поиски общественной и человеческой гармонии, глубокий психологизм и трагизм. Публицистический "Дневник писателя" (1873-1881). Творчество Достоевского оказало мощное влияние на русскую и мировую литературу.

Краткая хроника жизни

1821, 30 октября (11 ноября) - Ф. М. Достоевский родился в семье врача московской Мариинской больницы для бедных.

1838-1843 - учился в Петербургском военно-инженерном училище, окончив которое, поступил в чертежную инженерного департамента.

1844 - вышел в отставку и занялся литературной деятельностью.

1846 - первая повесть - "Бедные люди". В других произведениях 40-х гг. - "Двойник" (1846), "Белые ночи" (1848), "Неточка Незванова" (1849) - возникает тема психологической двойственности человека, характерная и для позднего периода творчества.

1847 - становится участником революционного кружка М. В. Петрашевского, увлекается идеями утопического социализма.

1849 - вместе с другими петрашевцами арестован и приговорен к смертной казни, замененной затем 4-летней каторгой.

1850-54 - отбыв заключение в Омской каторжной тюрьме, зачислен рядовым в сибирский линейный батальон в Семипалатинске.

1859 - возвращен в Петербург и возобновил литературную деятельность. Опубликовал повести - "Дядюшкин сон" (1859), "Село Степанчиково и его обитатели" (1859), романы "Униженные и оскорбленные" (1861) и "Записки из мертвого дома" (1861-62). В журналах “Время” (1861-63) и "Эпоха" (1864-65), издававшихся Достоевским вместе с братом, пропагандировал идеологию почвенничества, близкую славянофильству. В них были опубликованы очерки "Зимние заметки о летних впечатлениях" (1863) и повесть "Записки из подполья"(1864).

1860-1870 - созданы крупнейшие романы - "Преступление и наказание" (1866), "Идиот" (1868), в котором Достоевский стремился создать характер идеально прекрасного человека в лице князя Мышкина. В образе Настасьи Филипповны изображена трагедия женщины, вынужденной продавать свою красоту и не желающей мириться с унижением ее человеческого, женского достоинства, роман "Бесы" (1871-72)-памфлет на русское революционное движение 60-х - начала 70-х гг. В публицистической форме Достоевский пропагандировал свои политические и философские взгляды в ежемесячном издании "Дневник писателя" (1873, 1876-1877,1880-1881).

1875 - роман "Подросток".

1879-1880 - роман "Братья Карамазовы".

1881, 28 января (9 февраля) - Ф. М. Достоевский умер в Петербурге.

 

18 листопада – 225 років від дня народження Карла Марія фон Вебера (1786 – 1826), німецького композитора, диригента, піаніста, музичного письменника

 

Среди многих учителей Вебера особенно важную роль в его образовании сыграл замечательный знаток музыкального фольклора аббат Г. И. Фоглер, с которым Вебер занимался в 1803-1804 годах в Вене. При содействии Фоглера Вебер получил в 1804 году должность капельмейстера оперного театра в Бреславле. В последующие годы (1806-1810) он служил при дворах в Карлсруэ и Штутгарте. К этому периоду относится сочинение Вебером опер "Рюбецаль" (не окончена) и "Сильвана" (пост. 1810), музыки к пьесе Шиллера "Турандот", двух симфоний (1807), концерта для скрипки, ряда песен с сопровождением гитары.

С 1810 года Вебер совершает успешные артистические поездки в качестве пианиста по многим городам Германии, Австрии, Швейцарии. В 1811-1813 годах он жил большей частью в Дармштадте; здесь он снова общается с Фоглером и учреждает совместно с Джакомо Мейербером, Готфридом Вебером и другими молодыми музыкантами "Гармоническое объединение", предвосхищавшее по своей идейной устремленности шумановский "Давидсбунд". Вебер познакомился с Гофманом и другими немецкими писателями, с Шпором, посещал Гёте в Веймаре. Тогда же он задумал автобиографический роман "Странствования музыканта" (не был закончен).

В 1813-1816 годах Вебер стоял во главе оперного театра в Праге, а затем (до конца жизни) был дирижером немецкой оперы в Дрездене. Под его управлением были осуществлены две постановки оперы "Фиделио" Бетховена (1814 и 1823). Национальный подъем и патриотические чувства протеста против захватнических войн Наполеона получили выражение в цикле песен Вебера "Лира и меч" (на слова Т. Кёрнера), пользовавшихся огромной популярностью у немецкой молодежи. Выступая как музыкальный критик, Вебер вел решительную борьбу против засилья итальянской оперы, за национально-самобытный немецкий музыкальный театр.

Последние годы жизни Вебера ознаменовались созданием наиболее выдающихся его оперных произведений, открывших новую страницу в истории немецкой оперы. Над оперой "Волшебный стрелок" (пост. 1821, Берлин) Вебер работал пять лет. Романтическая фантастика оперы (либретто было составлено по новелле из "Книги призраков" А. Апеля) сочетается с таким правдивым отражением народного быта и характера, какого еще не знала до Вебера немецкая оперная сцена. Яркая выразительность музыкального языка и блестящее воплощение в опере демократических устремлений композитора обеспечили ей поистине небывалый успех у публики.

Следующее музыкально-сценическое произведение Вебера - "Эврианта" (пост. 1823, Вена) представляло собой первый опыт создания большой немецкой национально-героической оперы на легендарно-рыцарский сюжет. Ряд музыкально-стилистических особенностей этой оперы и примененных в ней композиционных приемов получил впоследствии развитие в оперном творчестве Шумана ("Геновева") и Вагнера ("Тангейзер", "Лоэнгрин"). Наконец, последняя из опер Вагнера - "Оберон", написанная по заказу лондонского театра "Ковент-Гарден" и исполненная в этом театре в 1826 году под управлением самого Вебера, представляет собой одно из лучших воплощений в музыке народно-сказочного элемента. С исключительной силой проявляется в этой опере свойственное Вагнеру блестящее мастерство колоритной оркестровки.

Творчество Вагнера имело чрезвычайно важное значение для развития не только вокальной, но и инструментальной музыки. Крупнейший исполнитель-виртуоз, он выступил в своих фортепьянных сочинениях как подлинный новатор. В частности, в его программном фортепьянном сочинении "Приглашение к танцу" предвосхищаются музыкальные образы, вдохновляющие впоследствии многих композиторов: Р. Шумана и Шопена, Листа и Берлиоза, Глинку и Чайковского.

 

19 листопада – 300 років від дня народження Михайла Васильовича Ломоносова (1711–1765), російського вченого-природодослідника, енциклопедиста, поета, художника та історика 

Он создал первый университет

Он, лучше сказать, сам был первым нашим университетом.

А. С. Пушкин

История человечества знает много разносторонне одаренных людей. И среди них на одно из первых мест надо поставить великого русского ученого Михаила Васильевича Ломоносова. Оптика и теплота, электричество и тяготение, метеорология и искусство, география и металлургия, история и химия, философия и литература, геология и астрономия—вот те области, в которых Ломоносов оставил свои след. А. С. Пушкин писал, что, “соединяя необыкновенную силу воли с необыкновенной силой понятия, Ломоносов обнял все отрасли просвещения. Жажда науки была сильнейшей страстью сей души, исполненной страстей”. Следует заметить, что эта разнообразная деятельность Ломоносова была порождена бурной эпохой преобразования нашей Родины, эпохой, связанной с деятельностью Петра I.

Михаил Васильевич Ломоносов - великий русский учёный-энциклопедист, естествоиспытатель и филолог, поэт и художник, философ естествознания, организатор отечественной науки и естествознания. По его инициативе и проекту создан в 1755 г. Московский университет.

Михаил Васильевич Ломоносов родился в деревне Денисовка (по другим данным - в деревне Мишанинская) близ села Холмогоры Архангельской губернии в семье крестьянина-помора.

В 19 лет он ушел из дома в Москву, где под вымышленным дворянским именем поступил в Славяно-Греко-Латинскую академию. В числе лучших учеников Ломоносов был направлен для продолжения образования в университет при Петербургской академии наук, а затем за границу, где совершенствовался в химии, физике, металлургии. В 34 года он стал одним из первых русских академиков. Круг его интересов и исследований в естествознании охватывал самые различные области фундаментальных и прикладных наук (физика, химия, география, геология, металлургия, астрономия). Ломоносов глубоко проник в материалистическую сущность природы, пропагандировал и развивал её основные физические и философские принципы: закон сохранения материи и движения, принципы познаваемости, закономерности законов природы.

Умение анализировать явления в их взаимосвязи и широта интересов привели его к ряду важных выводов и достижений в области астрономии. Изучая явления атмосферного электричества, он выдвинул идею об электрической природе полярных сияний и свечений кометных хвостов. В 1762 г. Ломоносов создал отражательный телескоп-рефлектор с наклонным зеркалом, дававшим яркое изображение объекта. Ломоносов первым обрисовал поверхность Солнца как бушующий огненный океан.

Одним из главных достижений Ломоносова в астрономии было открытие атмосферы планеты Венера, сделанное им 26 мая 1761 г. во время наблюдений прохождения Венеры по диску Солнца.

М. В. Ломоносов был великим учёным-патриотом. В науке он видел могучую силу для улучшения жизни народа. Никто не заботился так, как Ломоносов, о практическом применении астрономии.

Он проявлял особый интерес к созданию таких приборов, которые помогали бы морякам лучше ориентироваться в пути по звёздам и с наибольшей точностью определять время.

М. В. Ломоносов всю жизнь неустанно боролся с отсталостью и невежеством, за торжество науки. Он утверждал, что Вселенная бесконечна, что как наша Земля, так и всё существующее в природе не неизменно, а непрерывно меняется и развивается.

 

22 листопада – 210 років від дня народження Володимира Івановича Даля (1801–1872), медика, лексикографа, письменника

Міста як і люди, кожне має своє життя, свою історію. В Україні не дуже багато міст, історія яких була б пов'язана з народженням всесвітньо відомої людини.

10 листопада 1801 року в селищі Луганський ливарний завод (нині м. Луганськ) в родині вихідця з Данії народився хлопчик. У той час ніхто не міг і подумати, що цей хлопчик із далекої провінції прославить всю батьківщину, ім'я цієї людини - Володимир Іванович Даль.

Дитячі роки В. Даля, які пройшли в Луганську, залишили в душі яскраві та незабутні враження, що пізніше, вже у зрілому віці, стало підставою для обрання літературного псевдоніму "Козак Луганський". Цим наш видатний земляк назавжди залишив у пам'яті нащадків місто, де народився. Саме під цим ім'ям він увійшов у російську літературу.

Все своє життя Володимир Даль намагався бути ближче до своїх витоків і, не маючи ні краплі російської крові, він зміг щиро покохати народ, серед якого народився та виріс.

Найціннішим внеском у російську фольклористику став збірник В.І. Даля "Поговорки русского народа". їх Даль зібрав близько ЗО тисяч. Діяльність етнографа виходила далеко за межі вузько національних інтересів. Він глибоко й усебічно цікавився фольклором усіх народів, які заселяли царську Росію, але особливо російським, українським, білоруським. У всій літературній і науковій діяльності науковця можна побачити зацікавленість українськими піснями, прислів'ями, казками. Даль був невтомним збирачем. Він збирав лубочні картинки, записував народні сказання, обряди, пісні та казки. Ретельно вивчав російські літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури, вишукуючи в них старовинні слова та їх пояснення.

Коли говориш про Даля, одразу ж уявляєш його неперевер-шений усесвітньовідомий 4-томний "Толковый словарь живого великорусского языка", який вміщує 200 тисяч слів та пояснень. Це була титанічна праця, яка стала основною справою життя В.І. Даля. Створенню цього словника Даль присвятив п'ятдесят років свого життя. За створення "Толкового словаря живого великорусского языка" Володимир Іванович Даль був нагороджений Ломоносівською премією та Великою Золотою Костянтинівською медаллю.

Широта таланту Даля, його інтересів багатогранна і вражає своєю різноманітністю. Даль - відомий популярний письменник XIX століття, письменник-реаліст, яскравий представник "натуральної школи". Відомі праці Даля у галузі інженерно-технічної думки та медицини. Літературна творчість Даля цінна тим, що сприяла зближенню народів і розвитку слов'янської культури. Даль проводив наукові дослідження, складав підручники. За ці роботи він був обраний членом-кореспондентом Російської Академії наук, також був одним з організаторів і активним членом Російського географічного товариства.

Майже третину свого життя Володимир Даль прожив в Україні. Він чудово володів українською мовою, знав Україну, побут її народу, звичаї, культуру і літературу. Знання та любов до української культури зблизили Володимира Даля з Тарасом Шевченком. Цей непомітний зв'язок між Кобзарем та Козаком Луганським у глибокій любові до рідної землі, до України, до її мови та словесності.

Знаходячись у центрі літературної, наукової та громадської діяльності держави, В.І. Даль був близько знайомий з багатьма відомими діячами та письменниками сучасності. Окрему сторінку в житті Даля займають стосунки з О.С. Пушкіним. Саме Пушкін підштовхнув Даля до створення словника.

Останні тридцять років свого життя В.І. Даль прожив у Москві.

Володимир Іванович Даль помер 22 вересня 1872 року. Його могила знаходиться у Москві на Ваганьковському кладовищі.

Після смерті В.І. Даля вдячні нащадки у 1981 р. відкрили в Луганську пам'ятник видатному земляку, на колишній Англійській вулиці, а зараз вулиці В.І. Даля. У 1986 році в будинку, де, за розповідями, народився Даль, було відкрито літературний музей "Козака Луганського" - що стало даниною його пам'яті.

 

22 листопада – 135 р. від дня народження З.П. Соловйова, професора соціальної гігієни, засновника санаторія «Артек»

Родился 10 ноября 1876 г. в г. Гродно. Учился в Симбирской гимназии. В 1897 г. поступил на медицинский факультет Казанского университета. В 1904 г. отправился в Маньчжурию вместе с отрядом Российского общества Красного Креста, где оказывал помощь больным и раненым на русско-японской войне. Несколько лет работал земским врачом в Симбирской и Саратовской губерниях.

Как секретарь Всероссийской Лиги борьбы с туберкулезом, З.П.Соловьев уделял большое внимание санитарному просвещению и профилактике в борьбе с туберкулезом в России. Призывал в своих печатных работах к проведению массовых кампаний, в частности, в сельской местности, по борьбе с этой тяжелой болезнью.

В Первую мировую войну работал секретарем Врачебно-санитарного отдела Главного комитета Всероссийского земского союза помощи раненым и больным воинам, в обязанности Союза входило - организация тыловых госпиталей; эвакуация раненых и больных солдат; создание санитарно-эпидемиологических учреждений, изготовление теплой одежды и обуви.

В 1918 г. назначен заведующим медицинской частью и членом коллегии Народного комиссариата внутренних дел, входил в состав Совета врачебных коллегий. При создании Народного комиссариата здравоохранения 11 июля 1918 г. становится заместителем наркома. Одновременно, с 1919 года З.П.Соловьев - председатель Российского общества Красного Креста.

В годы Гражданской войны много делает для организации борьбы с эпидемиями тифа и холеры. Развертывается большая санитарно-просветительная работа в воинских частях, в госпиталях, среди гражданского населения.

В последующие годы РОКК сосредотачивает свои усилия на новых направлениях деятельности - таких, как врачебно-санитарная помощь детям, врачебно-питательная помощь голодающему населению Поволжья, борьба с социальными болезнями (туберкулез, венерические и глазные болезни, малярия), охрана материнства и детства.

В 1925 г. по инициативе Зиновия Петровича Соловьева в Крыму создается оздоровительный детский санаторий РОКК “Артек”.

28 листопада – 130 років від дня народження Стефана Цвайґа (Цвейґ) (1881–1942), австрійського письменника

Наивысшего человек достигает тогда,

когда подает хороший пример.

Стефан Цвейг

Цвейг Стефан, австрийский писатель, родился 28 ноября 1881 г. в Вене в семье текстильного фабриканта. В 1899 г. после окончания гимназии поступил на филологический факультет Венского университета, где изучал романистику и германистику. Литературно-критическую деятельность Цвейг начал в 1900 г., опубликовав первые статьи в журналах Вены и Берлина. В 1904 г. окончил университет и получил степень доктора философии за работу о французском историке и искусствоведе Ипполите Тэне. В том же году вышел сборник его новелл «Любовь Эрики Эвальд» и переводы стихов бельгийского поэта Э. Верхарна, с которым Цвейг познакомился двумя годами ранее.

В 1905—1906 гг. Цвейг много путешествует (Европа, Индия, Индокитай, Северная и Южная Америка). В годы Первой мировой войны выступает как активный пацифист, пишет антивоенные новеллы, статьи и пьесы. В 1920— 1928 гг. выходит трехтомный цикл биографий «Строители мира»: «Три мастера. Бальзак, Диккенс, Достоевский» (1920), «Борьба с безумием. Гельдерлин, Клейст, Ницше» (1925), «Три певца своей жизни. Казанова, Стендаль, Толстой» (1928). Помимо «Строителей мира» публикует отдельные биографические очерки об Э. Верхарне (1917), Р. Роллане (1921), около 30 лет работает над биографией О. Бальзака (опубликована в 1946). В промежутках между томами трилогии публикуются сборники новелл «Амок» (1922), «Смятение чувств», «Звездные часы человечества» (1927).

С 1934 г. Цвейг жил в эмиграции (Великобритания, США, Бразилия), где издает сборник речей, эссе, критических выступлений «Встречи с людьми, книгами, городами» (1937), романы «Магеллан» (1938), «Нетерпение сердца» (1939), книгу воспоминаний «Вчерашний мир» (опубликована в 1944). Не выдержав разлуки с родиной и отчаявшись перед лицом войны, Цвейг покончил жизнь самоубийством 22 февраля 1942 г. в Петрополисе, Бразилия.